Робити гроші, поки ллється кров: якими були захисні активи двох світових воєн

Робити гроші, поки ллється кров: якими були захисні активи двох світових воєн
Купуй, коли на вулицях ллється кров. Цю фразу приписують барону Натану Майєру Ротшильду — легендарному банкіру ХІХ століття. За переказами, він нажив величезний стан, скуповувавши акції відразу після битви при Ватерлоо: всі панікували від можливої ​​перемоги Наполеона, ціни впали до мінімуму.

Сьогодні цю цинічну мудрість часто повторюють криптоінфлюєнсери. Але вона повністю ігнорує реальні ризики глобальних потрясінь — аж до повного знищення активів (іноді й їхніх власників).

Ми в AsicFIX вирішили згадати, чи допомогла ця рекомендація тим, хто намагався заробити на Першій та Другій світових війнах, і наскільки сучасні інвестори мають рацію, коли згадують цю напівміфічну раду.

Перша світова: кому війна, а кому мати рідна
Липень 1914 року. Почалася Перша світова — і одразу вибухнула глобальна фінансова паніка. Лондонська біржа закрилася майже на п'ять місяців – уперше за 300 років. Нью-Йоркська – на чотири.

Інвестори масово зливали акції та переводили гроші в золото та валюту, виводячи капітали в нейтральні країни. Головне завдання було не заробити, а просто зберегти капітал та вижити.

Шанувальники принципу "купуй на крові" люблять нагадувати: після відкриття американської біржі у грудні 1914 року індекс Dow Jones зріс більш ніж на 88%. Але хто реально виграв? Власники військових заводів, газет, пароплавних компаній — переважно у США.

Американська економіка швидко перебудувалась на військовий лад і стала головним постачальником зброї та продовольства для Антанти. Саме тому американські інвест-коучі так оптимістично згадують той період.

У країнах, де точилися бої, біржі відновили роботу, але під жорстким державним контролем. Уряди змушували всіх купувати патріотичні облігації. Це була перша історія масова мобілізація капіталу населення. Після поразки та революцій ці папери в більшості країн (особливо в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині) перетворилися на макулатуру.

За даними економіста Роберта Хіггса, корпоративний прибуток у військових галузях США з 1914 по 1917 рік зріс на 200-300%. Компанії US Steel, Bethlehem Steel та DuPont заробили величезні статки. Чистий прибуток DuPont, наприклад, підскочив з $5 млн 1914 року до $82 млн 1918-го — зростання 1540 %.

Великі гроші робилися не на відкритому ринку, а через державні замовлення та перерозподіл ресурсів.

Похорон золотого стандарту
До осені 1914 стало зрозуміло, що війна затягнеться. Країни почали відмовлятись від золотого стандарту. Гроші більше не були прив'язані до зливків у підвалах центробанків. Емісія перетворилася на політичне рішення: друкуй, скільки потрібно на снаряди, їжу та зарплати.

Золото з біржового активу стало "валютою виживання" - його ховали в матраци і міняли на чорному ринку. Хтось обмінював вагон золота на ешелон зброї, а хтось обручку на два фунти борошна.

Так розпочалася епоха фіатних грошей. Їхня цінність трималася на вірі в державу, пропаганді та примусі. Уряди запустили два головні механізми:

Пряма емісія — скарбниця випускає облігації, центробанк друкує гроші та купує їх, уряд платить цими купюрами заводам.
Військові позики — облігації продавали населенню та бізнесу, одночасно використовуючи їх як потужний інструмент пропаганди (кожний папір — куля для ворога).
Європа вийшла з війни у ​​боргах. Фунт стерлінгів утратив статус головної світової валюти. Франція, Німеччина та Росія зіткнулися з гіперінфляцією. США ж стали найбільшим власником золота та головним світовим кредитором – почалася доларова ера.

Друга світова: коли гроші стають марними
Золото не втратило роль резерву повністю, але тепер його доповнювали долар, фунт, державний борг та жорсткий адміністративний контроль. Жодна держава не розбагатіла у цей період.

Коли кров лилася по-справжньому, люди міняли золото не на акції та облігації, а на хліб, сірники, гас та сіль. Гроші припинили виконувати свою головну функцію. Держави запровадили карткову систему, тотальний контроль цін та розподілу.

На чорних ринках Європи головною «валютою» стали олія, кава, сигарети, м'ясо, спирт та паливо. Соціальний капітал (зв'язки, «блат», доступ до розподілу) став важливішим за будь-які гроші.

Розбагатіли ті, хто був близьким до державних замовлень, логістики та дефіцитних товарів. Особливо добре почувалися нейтральні країни — Швеція, Швейцарія, Португалія — і великі корпорації США (Boeing, General Motors, DuPont), які працювали за контрактами cost-plus.

Роберт Хіггс у своїй роботі «Військове процвітання?» прямо пише: військова економіка створює ілюзію зростання ВВП, але насправді це просто перерозподіл ресурсів на руйнування. Формально виробництво зростає, а добробут падає.

Історії тих, хто таки нажився
Банкіри та промисловці заробляли не «на» війні, а «завдяки» війні через вже існуючу інфраструктуру та зв'язки. Приклад - Гюнтер Квандт у Німеччині: текстильний магнат, пізніше «нацистський мільярдер»,